На сайте infoworks.com.ua можно заказать новые, купить готовые, скачать бесплатные курсовые, рефераты, контрольные работы, дипломы, расчетные задачи, лабораторные по различным предметам.
Для того чтобы получить реферат или другую учебную работу, выберите раздел рефератов либо воспользуйтесь системой поиска рефератов.

Заказать контрольную, реферат, курсовую или дипломную работу...

Тема: «Утворення Галицького та Волинського князівства» (ID:8380)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       3 стр.
Размер в архиве:   18 кб.

Зміст
















1. Утворення Галицького та Волинського князівства. Князь Роман Мстиславич



Значення Галицько-Волинської державності в українській історії важко переоцінити. На думку С. Томашівського,
це була "перша чисто українська політична організація", яка в часи свого найбільшого піднесення обіймала 9/10,
а під кінець існування - 3/4 залюднених просторів України.

Вчений вважав, що вона зберегла Україну від передчасного поневолення і асиміляції її Польщею. Водночас,
відкриваючи західноєвропейський культурі шлях на українські землі, ця державність дала змогу уникнути
однобічної орієнтації на Візантію, запобігти утвердженню монгольських впливів, що стало фатальним для
соціального і політичного розвитку Володимиро-Суздальської землі.

Перша загальноукраїнська держава сприяла акумуляції значних матеріальних і духовно-творчих сил, які
забезпечили Україні існування як окремого національного організму у подальший період. Простягаючись по
західних окраїнах Київської Русі, вони з самого початку стали ареною запеклої боротьби між українцями та
поляками, що тривала, не вщухаючи, аж до середини XX ст. Князівства ці були також важливим культурним рубежем.
Вони виступали або як найсхідніший форпост католицького Заходу, або ж як найзахідніший -православного Сходу.

Отже, після відокремлення від Києва в Галицькій землі тривала запекла боротьба за владу між князем та боярами.
З XI ст. тут утвердилася князівська династія Ростиславовичів, правнуків Ярослава Мудрого. На Волині з XII ст.
було започатковано правління Мстиславичів, онуків Володимира Мономаха.

У середині XII ст. колишні три галицькі землі були об'єднані в одне князівство, із 1144 р. його столицею став
Галич. Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за часів правління Ярослава Володимировича Осмомисла
(1152-1187). Його володіння сягали далеко на південь уздовж Дністра, навіть землі у нижній течії Прута й Дунаю
опинилися у певній залежності від Галича.

Економічне становище Галичини завдяки сприятливому для торгівлі географічному розташуванню, солеварним
промислам та розвиненому сільському господарству було стабільним. Галицький князь користувався авторитетом на
міжнародній арені, підтримував дипломатичні відносини Із сусідніми країнами, а також із Візантією та Священною
Римською імперією.

Традиційні тісні економічні та культурні відносини двох сусідніх князівств - Галицького і Волинського -
сприяли тому, що після смерті сина Ярослава Володимира - останнього представника династії Ростиславичів -
волинський князь Роман Мстиславович у 1199 р. об'єднав обидві землі.

Утворення об'єднаного Галицько-Волинського князівства було подією великої історичної ваги, оскільки нове
державне утворення зразу ж почало відігравати одну з провідних ролей у політичному житті Русі.

Роман Мстиславович здобув авторитет сміливими й успішними походами на половців, литовців та ін.

У 1201 р. він утвердився у Києві. Кияни охоче перейшли на бік князя. Але у 1205 р. під час одного з
закордонних походів до Саксонії князь загинув на території Польщі у випадковій сутичці.

Боярство, скориставшись малолітством Романових синів Данила і Василька, прагнуло відновити свій вплив і владу.
Для вирішення внутрішнього конфлікту воно використовувало іноземних покровителів - угорців та поляків. Бояри
розраховували, що іноземці не матимуть надійної підтримки місцевого населення і тому дбатимуть про привілеї
своєї єдиної опори - боярства.

Оскільки політичне безпринципні боярські угруповання йшли на угоду з іноземними феодалами, що прагнули до
окупації Галичини і Волині, боротьба Романовичів - синів Данила і Василька проти бояр набувала характеру
визвольної війни за державну незалежність.



2. Королівство Русів Данила Галицького



У 1213 р. бояри офіційно проголосили князем малолітнього Данила Романовича, а насправді на галицькому престолі
утвердився один із найзаможніших місцевих феодалів боярин Володислав Кормильчич. То був безпрецедентний в
історії Київської Русі випадок, який викликав негативну реакцію у панівних колах тогочасного суспільства.

Скориставшись цим, польські та угорські феодали нібито під приводом захисту прав Данила та Василька захопили
Галичину. Так молоді брати стали "збирати докупи" батьківські землі. Данило утвердився на Волині (1221 р.), де
його підтримували широкі кола населення. Лише у 1238 р. він зміг повернути собі Галич і частину Галичини.

Наступного року він захопив Київ і послав свого тисяцького Дмитра захищати місто від монголо-татарської
навали. Тільки 1245 р., після вирішальної битви під Ярославом, він остаточно повернув собі Галичину,
відновивши Галицько-Волинське князівство. Цій нелегкій справі князь віддав 40 років свого життя. Підтримували
Данила городяни і духовенство, селяни. Вони допомагали йому в боротьбі з консервативним боярством.

Данило Галицький був талановитим правителем, збудував чимало міст, у т.ч. і Львів (1256 р.). Успішно воював з
польськими, литовськими феодалами, зміцнив західні кордони князівства. У1237 р. він завдав нищівної поразки
хрестоносцям, що загарбали волинське місто Дорогочин.

І все ж найбільшою проблемою для Данила Галицького були монголо-татари, які 1241 р. напали на Галичину й
Волинь. Долаючи відчайдушний опір русичів, вони захопили Кам'янець, Ізяслав, Луцьк, Володимир, а після
тривалої облоги знищили Галич. Щоб утримати за собою Галичину, наприкінці 1245 р. Данило був змушений виїхати
до Золотої Орди. Для боротьби із завойовниками він уклав союз із володимиро-суздальським князем Андрієм
Ярославичем, прийняв королівську корону від римського папи, сподіваючись на допомогу Заходу. Неодноразово
Данило перемагав ординців.

Зовнішня політика князя була спрямована на визволення Русі від кочівників. Він здійснив кілька походів на
литовське плем'я ятвягів, які нападали на прикордонні землі Волині, поширив свій вплив на Турово-Пінське
князівство. Для зміцнення позицій православ'я у 1246 р. Данило призначив митрополитом свого сподвижника -
друкаря Кирила. Зміцнював він і відносини князівства з сусідами. У 1246 р. Данило одружив свого сина Лева з
дочкою угорського короля Бели IV Констанцією. Король одразу ж відмовився підтримувати Ростислава Михайловича,
який претендував на престол Галичини, а Данило повернув угорських полонених, захоплених під Ярославом. У 1247
р. Данило налагодив відносини з князями мазовецьким і краківським, а невдовзі було укладено мирну угоду з
Литвою.

Визначною заслугою Данила була і протидія експансії Риму на українських землях. Римська курія була
зацікавлена, з одного боку, поширити католицизм на Галичині й Волині, а з іншого - використати могутність
князівства в боротьбі з Золотою Ордою. З Данилом вели переговори посол римського папи Інокентія IV Плано
Карпіні та архієпископ Альберт. Однак Данило розгадав їхні наміри і 1248 р. розірвав відносини з Римом.
Згодом, розраховуючи на допомогу Риму в боротьбі проти монголо-татар, Данило погодився на унію, але,
переконавшись у нереальності цієї допомоги, знову розірвав угоду.

Данило Галицький постійно зміцнював зв'язки з Володимиро-Суздальським і Тверським князівствами. У 1250 р. його
дочка вийшла заміж за великого князя володимирського Андрія Ярославича. У 1252 р. великим князем у
Володимирі-на-Клязьмі став Олександр Невський, з яким Данило теж підтримував дружні стосунки, а Василько





загрузка...
© 2011 free.infoworks.com.ua